Химерна релігія Вуду – це не лише нашпиговані голками ляльки

У 64 році нашої ери у Римі протягом шести днів спалахнула велика пожежа, яка спустошила більшу частину міста. 

За словами письменника Тацита, “Нерон спустив кару на, ненависну касту людей за їхню поведінку, їх населення називало християнами”. Казали, що це «мерзотники», які практикували людоїдство та інцест. Це було засновано на чутках, що розпускались в Римі в той час, і випливали із банального неправильного тлумачення Євхаристії.

Цей епізод з історії ранньої Церкви показує, як легко релігію, особливо відносно таємну, можна неправильно зрозуміти та неправильно представити. Подібний випадок, можливо, можна спостерігати в релігії, відомій як Вуду (також відомій як Воду або Вудон).

Для багатьох слово «Вуду» викликає в уяві химерні ляльки із увіткненими в них шпильками, щоб завдавати болю своїм ворогам та воскресіння мертвих як зомбі. Ці асоціації є результатом неправильного представлення Вуду як релігії і зовсім не відображають Вуду, в тій інтерпритації, як розуміють його практикуючі віруючі.

Більшість людей пов’язують Вуду з ляльками, нашпигованими шпильками, призначеними для заподіяння болю проклятому індивіду.

Якими є вірування Вуду?

Вудон має у своєму розпорядженні “цілий асортимент культурних елементів: особисті віросповідання та практики, включаючи вироблену систему народних медичних практик; систему етики, що передається поколіннями [включаючи] прислів’я, історії, пісні та фольклор … вудон – це більше, ніж вірування; це спосіб життя”, – написала Леслі Десманглес, професор Гаїті в Трініті-коледжі Гартфорда в “Енциклопедії паранормального” (“Прометей Книги”, 1996). “Вудон вчить вірі у верховну істоту, яку називають Бонді, непізнаваного та непричетного бога-творця”, – повідомляє Live Science і пояснює:

«Віруючі Вудону поклоняються багатьом духам (їх називають Лоа або Іва), кожен з яких відповідає за певний предмет або частину життя. Так, наприклад, якщо ти фермер, ти можеш хвалити та приносити поклоніння духу сільського господарства; якщо ви страждаєте від нерозділеного кохання, ви похвалили б або залишили приношення Ерзулі Фреді, духу любові тощо. 

Окрім тих, що допомагають (або перешкоджають) людським справам, Лоа також може проявлятись, володінням тілами своїх шанувальників. Послідовники вудону також вірять в універсальну енергію і душу, яка може покинути тіло під час мрій і володіння духом».

Історія Вуду

Хоча точне походження Вуду невідоме, загалом є думка, що ця релігія сягає своїм корінням у Західну Африку. Сучасний Бенін вважається батьківщиною цієї релігії, а сама назва “Вуду” означає “дух” у місцевій мові фон.

Існує припущення, що Вуду в Західній Африці еволюціонував із давніх традицій поклоніння предкам та анімізму. Однак форми вуду, що практикуються сьогодні, є результатом одного з найбільш нелюдських епізодів сучасної історії – африканської торгівлі рабами, яка мала місце між 16 і 19 століттями.

Коли африканських рабів привозили в Америку для роботи на плантаціях , вони привезли з собою Вуду. Однак їхні білі господарі мали інші плани щодо релігійних звичаїв своїх рабів. Наприклад, закон 1685 р. Забороняв сповідувати африканські релігії і вимагав від усіх господарів християнізації своїх рабів протягом восьми днів після прибуття на Гаїті.

Хоча раби прийняли римо-католицизм, вони також не відмовились від своїх традиційних вірувань. Натомість старе та нове було синтезовано, що дало унікальні результати. Багатьох католицьких святих ототожнювали з традиційними вуду-лва (духи) або мали подвійне значення для практикуючих Вуду. Наприклад, у гаїтянському Вуду Святого Петра визнають Папою Легбою, воротарем духовного світу, тоді як Святого Патріка пов’язують із Думбалою, змією льва.

Хоча африканських рабів було завезено в Гаїті та Новий Орлеан приблизно в один і той же час, тобто в 1720-х роках, розвиток практики вуду в кожній області абсолютно різний. На Гаїті Вуду став силою, яка додавала сили рабам і підтримувала їхні труднощі та страждання. Між 1791 і 1804 роками серія повстань рабів, натхненних практикою Вуду, завершилася вигнанням французів з Гаїті.

Поширення практик вуду

Колоністи, які вижили, втекли до Нового Орлеана, а деякі у супроводі своїх франкомовних рабів, які практикували Вуду. Саме з цих нових надходжень Вуду почав рости в Новому Орлеані. Хоча вуду практикувався в цій частині Сполучених Штатів до 1791 року, він не був такою сильною силою, як на Гаїті, і жорстоко придушувався щоразу, коли він з’являвся. Лише в XIX столітті практики Вуду в Новому Орлеані були кодифіковані загадковою Марі Лаво.

З тих пір Вуду поширився на інші африканські країни, Карибський басейн, а також Північну та Південну Америку. У Беніні та Гаїті Вуду зараз офіційно визнано релігією. Тим не менше, Вуду все ще є досить незрозумілою релігією через неточне тлумачення в ЗМІ.

Замість того, щоб асоціювати цю релігію із зомбі та ляльками Вуду, аби дійнсо зрозуміти її сутність нам слід, можливо, витратити трохи часу, щоб краще зрозуміти розглядати його як спосіб життя або набір керівних принципів, яких власне і дотримуються віруючі.