Дідух це зло чи ні? Кілька аргументів на захист від священника із Прикарпаття

Кілька речень на захист дідуха. 🙂

Щорічні фейcбучні баталії, залежно від пори року, не зраджують своєї послідовності. Проблеми дати святкування Різдва, Нового року змінюються іншими і ось прийшла черга й на дідуха. Про це на своїй сторінці у соціальній мережі вже кілька років тому у своєму Фейсуці написав священник із Прикарпаття Василь Ткачук.

І певна річ, що дещо з того, що пишеться і подається, містить у собі слово правди, але як воно звичайно є та правда, здебільшого подається в тій дозі і в тому місці, в якій нам хочеться її подати.

Так, цілком вірогідно, що первісний дідух, сягає своїми коренями дохристиянських часів, але чи були ті часи прив’язані до якихось зимових поганських свят чи були просто даниною закінчення збору врожаю і виникнувши від цього свята врожаю, а потім були прив’язані до якогось там ворожіння чи прикликання духів, про це, швидше всього ми так і не дізнаємося. Твердження тих чи інших дослідників та істориків є нічим іншим як звичайними гіпотезами та переказами легенд.

Але не тільки дідух, який поза своєю, такою урочистою назвою, є звичайним снопом пшениці, але і ялинка, як знаємо, теж має поганське походження. В римській імперії ялиною та її гілками вбирали язичницькі храми на честь Бога Сатурна, але на нинішній день, прикрашена Вифлиємською зіркою, ялинка є нічим іншим як символом Христового Різдва і ніхто не відмовляє їй в цьому праві. І як відомо й улюблені нами колядки, якими ми прославляємо новонародженого Ісуса, теж походять з часів язичництва, з дідухівських 🙂 , а може й до додідухівських часів на наших землях. І час від часу співаючи їх чи слухаючи, ми зі здивуванням зауважуємо, що в деяких з них, згадки про Ісуса Христа майже немає. Просто все воно, за тисячу років трансформувалося і стало таким яким ми бачимо його сьогодні невіддільним від Різдва.

Фактично, один із небагатьох різдвяних атрибутів, що його можна назвати виключно християнським – це традиція Різдвяного вінка на вхідних дверях. Але якраз в Україні цієї традиції ще нема, вона тільки поступово входить і то виключно завдяки голлівудським фільмам.

Та чи може бути дідух, ялинка ба й навіть великодня писанка (бо теж не виключено, що й у неї дохристиянське коріння) – злом? Так, як і будь-яка інша річ, особа, тварина, яку ми перетворимо на ідола. Є, якісь (перепрошую) вар’яти які зареєстрували церкву макаронного монстра, їхні послідовники фотографуються з друшляком на голові, малюють свої макаронні образи то що нам через них макарони не купувати і не їсти бо для когось вони стали ідолом? Тому ялинка це не дерево поклоніння в храмі Сатурна це дерево яке Господь сотворив і яким прикрашаємо наші домівки і наші храми. І дідух це ніщо інше як слово яким ми окреслюємо невеликий, прикрашений сніп пшениці, той один з найбільших дарів Божих яким Господь, протягом десятків тисяч років годує народ свій.

І якщо ми той сніп вносимо в дім чи в храм як в дар Господеві, подібно трьом царям які принесли Ісусу свої дари золото, ладан і миро то в чому тут зло чи поклоніння злу. Ніхто ж не відкидає золота бо вона стільки зла принесло цьому світу. Ніхто не відкидає ладан чи миро, незважаючи на те, що ним кадили в поганських святинях та намащували поганських божеств чи жерців.

Ми самі вибираємо коли зло стає злом, а добро має вигляд чи приймає суть добра.