Як розпізнати цигана, якого вигнали із табору

Вигнання з табору – одне з найстрашніших покарань для будь-якого цигана. Після вигнання з «засудженим» припиняються будь які контакти, а в першу чергу ділові. Однак вигнанця можна впізнати не тільки по відношенню до нього родичів, але навіть за зовнішнім виглядом.

Про це пише Файна сторінка.

Найстрашніше покарання

Циганський табір представляє із себе окрему сім’ю або об’єднання декількох сімей з метою спільного добування засобів до існування. Таким чином для циган табір – це не просто спільнота, а все, з чого складається їхнє життя: родичі, одноплемінники, матеріальне благополуччя. Недарма, якщо вірити Олександру Черних, автору етнографічних нарисів «Пермські цигани», одним з найсуворіших покарань для будь-якого цигана є вигнання з табору.

Покарання для винного, як правило, вибирає так званий циганський суд або кріс. Найчастіше на суді розбираються різного роду конфлікти, що стосуються виконання даного слова або повернення боргу, рідше обговорюються злочини, вчинені серед своїх. Як пише Юхим Друц в своїх нарисах «Цигани», саме викритого брехуна і клятвопорушника зазвичай з ганьбою власне й виганяють із табору. Звістка про це миттєво облітає всіх. «Засудженого» перестають поважати і не вступають з ним ні в які ділові відносини. З огляду на замкнутість циганського середовища, вигнаний з табору переживає моральні страждання і несе матеріальні збитки.

«Циган стригти не можна»

Однак вигнаного з табору цигана можна впізнати не тільки по відношенню до нього його родичів. Як згадував Юхим Друц, що засудженого виганяють з табору із ганьбою. А ганьба і полягає в позбавленні «засудженого» волосся на голові. 

Ось і Віталій Пономаренко, автор видання «Етнічні злочини: особливості процесуального доказування», підтверджує, що перед вигнанням цигани стрижуть свого одноплемінника наголо. Примітно, що ця процедура відбувається публічно. Таке «додаткове» покарання пов’язане з осібним ставленням циган до волосся.

Так, відомий режисер Андрій Кончаловський в своїх мемуарах «підносений обман» писав про цигана Митю Бузильова, який ні за що не бажав робити стрижку, необхідну для виконання ролі у фільмі. Бузильов заявив Кончаловському: «Циган не можна стригти». 

Митя також сказав, що стригтися – погана прикмета, і згадав про те, що вся його сила полягає виключно в волоссі. Згадав Митя Бузильов і про ганьбу, яка незмінно, на думку циган, ляже на постриженого. Бузилев був впевнений тому, що, якщо він пострижеться, то на весь його рід ляже ганебне клеймо.

Волосся в житті кочового народу

Недарма Сергій Токарев і Андрій Чебоксаров в своїй праці «Народи зарубіжної Європи» писали про те, що циганці, яка втратила цноту до весілля, батько або інший родич відрізає волосся. Втім, позбавлення волосся вважалося ганьбою і серед чоловіків. Навіть своїх дітей цигани (принаймні раніше) НЕ стригли. Про те, що люди циганської національності, яких за радянських часів намагалися відучити від кочового життя, не дозволяли стригти своїм дітям волосся, згадувалося навіть у журналі «Дошкільне виховання» за 1937 рік. Та й і в юності цигани і циганки волосся не укорочували.

Віра в магічну силу волосся, яке і справді використовувалося в різних чаклунських ритуалах, породила традицію, згідно з якою заміжні циганки повинні носити на головах хустки. 

Саме головним убором, на думку Ольги Ізотової, Галини Касперович, Олександри Гурко і Олександра Бондарчіка, авторів видання «Хто живе в Білорусі», і відрізняється зовнішній вигляд сімейної жінки від дівчини, ще не вступила в шлюб. Останні найчастіше ходять з розпущеним волоссям, але про розбещеність в прямому сенсі цього слова тут не може бути й мови. Молоді циганки оберігали свою цнотливість. 

Мало того, навіть яскраві квіти або стрічки вплітати у волосся заборонялося: це вважалося ганебним.