Гуцульска легенда про голод і урожай

Кажуть ворожбити, що перед тою бурею їхав чоловік із міста в вовною фірою міхів. їде через село, дивить ся, а за ним біжить маленька дівчинка і кричить: „Чоловіче! чоловіче!”
Станув чоловік.

— Змилуй ся наді мною і прийми мене на фіру, а як не приймеш, то будеш ся каяти, -бо-я ти буду шос повістовати!

— Та сідай! — каже чоловік.

Сіла дівчина на фіру тай проситься, щоби сховав її під міхи так, аби її ніхто не бачив.

— Та бо під міхами задусиш ся?!

— Нї, не бій ся, я не задушу ся, але як буде туди бічи великий чоловік, чорний, і буде питати ся: „чиє не видів якої малої дівчини”, то ти, щобись не перепудив ся і сказав, щось: „не видів жадної малої дівчини!“

Сховав чоловік дівчину під міхи, їде. Проїхав село, дивиться, біжить чоловік, чорний, великий на 15 сяжнїв, тай кричить:

— Чис не видів чоловіче малої дівчини?!

— Нї, не видів!

Як взяв тоді велит почав кричати та свистати і пішов у землю. Іде Гуцул далі, приїжджає коло лїса, а дівчина як не скричить:

— Пускай мене, чоловіче!

Пустив чоловік дівчину і каже до неї:

— Повістуйте-ж мені в ласки свої, хто ви є?

— Я є Урожа — я аже дівчина — а той чорний чоловік, то Голод. Як би він мене був з’їв, то був би голод через 7 літ і земля не родила би нічого.

Як лиш тото сказала, зникла, так що Гуцул не видів, де діла ся!

Записав Зенон Кувеля