Клімкін: Схоже, що наші деокупатори є хорошими імітаторами на користь Росії. Рік втрачено.

Рік після Нормандського саміту у Парижі не наблизив нас до деокупації Донбасу. Весь процес переговорів та консультацій перетворився на суміш стагнації та імітації. Кроки «назустріч» Росії не працюють, а кроки поза чіткою стратегією працюють скоріше на Росію – у неї з’являється можливість ними маніпулювати та звинувачувати нас у непослідовності. Про це колишній міністр МЗС Павло Клімкін написав у Фейсбуці на своїй сторінці.

Крихке припинення вогню є важливим, але тримається, оскільки тактично вигідне Кремлю і дозволяє йому штовхати свій сценарій політичних кроків на тлі «начебто покращення безпеки». Для нас це можливість врятувати життя наших вояків, для Росії – засіб для досягнення своїх цілей і у будь-який момент вона може змінити його на інші.
Тактична згода на так звану «формулу Штайнмаєра», яка уможливила проведення Паризького саміту, призвела до стратегічної пастки, дозволивши Кремлю блокувати наше бачення послідовності кроків врегулювання та гарантій їхнього виконання і врешті-решт – просто блокувати подальші контакти високого рівня із посиланням на невиконання домовленостей саміту.

У Кремлі жодним чином не змінили своєї позиції щодо Донбасу, вона умовно звучить «наші умови за ваші гроші», тобто повний контроль над Донбасом і через нього за нами, за Україною, та ще й фінансування нами зруйнованого російською агресією Донбасу. Для Путіна переговори стосовно Донбасу взагалі не про Донбас, а про збереження чи втрату імперсько-радянського статусу і саме про це він готується торгуватися з майбутньою американською адміністрацією Джозефа Байдена. Основні гравці можуть дозволити собі чекати на нову адміністрацію США, вони майже не приховують, що зрушення можливі лише після формування Вашингтоном своєї позиції. Нам би теж не завадило довести до наших друзів спектр наших стратегій і головне як і за яких умов ми їх здатні реалізувати. Друге насправді є ключовим питанням. Можна нескінченно вести дискусію про зміну плану «А» на план «Б», але вона позбавлена сенсу, якщо українці не розуміють ані що таке перший, ані що таке другий. Пам’ятаєте, в «Алісі в країні див» – на запитання, куди йти відповідають, а куди ти хочеш прийти? У нашому випадку все ще набагато складніше, потрібно додати, а куди ми здатні прийти.

Дозволити собі просто чекати ми не можемо – йдеться про нас і саме ми повинні мати проактивну позицію. Очевидно, що компромісні рішення будуть емоційно неймовірно болісними для частини нашого суспільства та ймовірно політично самовбивчими для тих, хто їх прийматиме та реалізовуватиме. Саме тому прогрес у ситуації навколо Донбасу можливий за двох умов: єдності всіх проукраїнських сил і чесного діалогу влади та суспільства. Без цього будь-які, навіть «магічні», плани не мають шансів на реалізацію, вони не зміцнюватимуть, а навпаки послаблюватимуть Українську державність. Годі й говорити, що ані першого, ані другого в нас немає і, що більш суттєво, немає жодних прагнень їх досягти. Це добре розуміють як наші партнери, так і наш ворог.

Так само потрібно нарешті визнати, що ми маємо сильну позицію у переговорах з РФ тільки, коли ведемо їх разом із США та ЄС. Ніяких позитивних для нас рішень у двосторонньому форматі досягти неможливо, адже Донбас став внутрішньополітичним чинником всередині РФ – її президент не може за будь-яких умов дозволити собі виглядати слабким в очах націоналістичної частини російського суспільства. Саме тому рішення «передати» розгляд політичних питань на рівень Тристоронньої контактної групи грає на РФ та на її лінію про «громадянський» конфлікт в Україні. Логіка та послідовність політичного врегулювання мають обговорюватися виключно з РФ і виключно у міжнародних форматах. Так само очевидно, що просування вперед без міжнародного компонента, наприклад у складі міжнародної адміністрації, військових спостерігачів та поліцейської місії, можливе, але на сьогодні малоймовірне, це стосується і подальших процесів економічного відродження.
Прихід нової американської адміністрації може створити для нас нові шанси та можливості у вимірі деокупації. Не використати їх скоріше за все означатиме тимчасову заморозку з можливістю для Росії піти на ескалацію, коли їй це буде вигідно. Створювати послідовність провокацій в РФ «добре» навчилися. Але знову маю повторити – реалізувати цей шанс можливо тільки в разі наявності в нас стратегії та політичної волі для її виконання, єдності проукраїнських сил та справжнього діалогу з українським суспільством. Люди вибирають владу, очікуючи на сильне лідерство і це час, щоб його показати.