«На дітях геніїв природа відпочиває»: Сумна доля Е. Ейнштейна

Альберт Ейнштейн – один з найвідоміших учених в історії, а його ім’я в поп-культурі стало міцно асоціюватися з геніальністю. Але успішність і слава батьків ні в якій мірі не гарантує подібної долі їх дітям. Навпаки, існує думка, вперше висловлена ​​Еразм Роттердамським, що на дітях геніїв природа відпочиває. А ще у дітей геніїв життя і зовсім може скластися трагічно, доля молодшого сина Альберта Ейнштейна Едуарда служить тому підтвердженням.

Матір’ю Едуарда Ейнштейна була Мілева Марич, перша дружина Альберта Ейнштейна. Вона була єдиною дівчиною, яка вивчала фізику в Політехнічному інституті в Цюріху, де в молодості навчався і творець теорії відносності. Незважаючи на те, що Мілева була на чотири роки старшою, у молодих людей закрутився роман, а вже в 1903 році відбулося весілля.

У пари з’явилися на світ троє дітей: спочатку дочка Лізерль, від якої мати після народження малятка відмовилася, і дівчинку удочерила прийомна сім’я (незабаром після цього Лізерль пішла з життя через хворобу), а потім народилися сини Ганс-Альберт і Едуард. 

Наймолодшою ​​дитиною був Едуард, який народився в Цюріху 28 липня 1910 року. За спогадами друзів, Альберт Ейнштейн відчував сильну прихильність до молодшої дитини, його нерідко можна було бачити таким, що сидить на вуличній на лавці, при цьому однією рукою великий фізик качав коляску зі спадкоємцем, а інший уздовж і поперек покривав паперові листки формулами.

Тим часом відносини подружжя псувалися, і в 1914 році стався розрив відносин. Діти залишилися в Цюріху з матір’ю. Хоча Альберт і припинив спілкування з Мілевою, але з синами його продовжувало пов’язувати листування.

Коли Едуарду виповнилося 7 років, Альберт Ейнштейн сильно перейнявся здоров’ям сина. Хлопчик ріс хворобливим, тому вчений побоювався, що він не зможе вести нормальне життя. Проте, батько витрачав великі суми на лікування дитини, супроводжував його в різні санаторії … Проте незабаром стало ще гірше і до фізичного нездоров’я додалися проблеми з психікою.

«Мене викликає сум і дуже турбує хвороба молодшого сина. Він ніколи не стане повноцінно розвиненою людиною », – писав Ейнштейн своєму колезі в 1917 році.

Ейнштейн вважав, що проблеми з психічним здоров’ям у Едуарда викликані спадковістю: у Мілеви частенько бували нервові зриви, а її молодша сестра Зорка і зовсім страждала невиліковним психічним захворюванням.

Тим часом Едуард ріс, цікавився поезією, музикою і психіатрією, (особливо Едуарда цікавили праці австрійського психолога, психоаналітика, психіатра і невролога Зигмунда Фрейда). Син генія вирішив слідувати батьківським курсом і вступив до Цюріхського політехнікуму. У цьому навчальному закладі молода людина, так само як і його батько полюбив даму старшу за себе, проте на любовному терені досягти успіху не вдалося. Незабаром у невдачливого закоханого стався важкий нервовий зрив – медики діагностували шизофренію і помістили в психіатричну лікарню пацієнтом №27445

Альберт Ейнштейн не пошкодував грошей на лікування сина, але, на думку Ганса-Альберта Ейнштейна, хворобливі процедури, прийняті в той час для лікування психічних захворювань, тільки погіршили стан його брата. В результаті у того виникли проблеми з мовою і когнітивними функціями.

Незабаром Альберт Ейнштейн почув від Едуарда, що син його ненавидить. У 1933 році прихід Гітлера і нацистів до влади змусив вченого емігрувати до Сполучених Штатів. Перед від’їздом вчений відвідав свого молодшого сина і після цього вони більше не зустрічалися, хоча листування між ними деякий час ще тривало. Однак і листування було перерване з ініціативи Альберта Ейнштейна, який зрозумів, що листи доставляють їм обом значно більше горя, ніж радості.

Згодом хвороба Едуарда прогресувала, стало зрозуміло, що про лікування мови бути не може. До 1948 року Едуард, в основному, жив зі своєю матір’ю, а після її смерті був поміщений в психіатричну клініку Бургхельслі в Цюріху. У лікарні він і пішов з життя в результаті інсульту у віці 55 років.