Брати Калчян. Найбільше успішне пограбування банку в СРСР
Сьогодні, такий прекрасний, нехай і трохи жаркий день був зіпсований резонансною для нашої Великої країни, подією. В нашій вірменській столиці відбулося жахливе розкрадання народних грошей робітників і селян! Ці фашисти, прокравшись під покровом темряви, поки чесні працівники спали, мріючи про настання світового комунізму, і готуючись до нового робочого дня, підло і підступно викрали 1,5 мільйона радянських рублів. Ким б не були ці негідники, наша доблесна міліція знайде їх, найгуманніший і чесний суд в усьому світі їх засудить, а гроші неодмінно поверне. У банк, народу. Злодії будуть заарештовані, перемога буде за нами!
Новина із газети «Комуніст» за 1977 рік.
Громадяни совка твердо знали – в СРСР немає не тільки сексу, але і гангстерів, а значить не буває такого, щоб хтось грабував банки. Такого навіть в думках не було! Бувало, що якісь відщепенці не від світу цього, здійснювали нальоти на ощадкаси і склади з зерном, але їх швидко скручували співробітники міліції, діючи чітко і професійно.
Про пограбування таких установ не думали навіть досвідчені карні-рецидивісти. Але в 1977 році сталося страшне – нехороші товариші спокусилися своїми загребущими рученятами на святая святих радянської фінансової системи.
Жили-були на світі 2 вірменських брати – один акробат. Братами вони були двоюрідними. Одного звали Фелікс, іншого Микола. Не вдаючись в глибокі подробиці їх не простого дитинства і життя в цілому, відзначимо, що об’єднувала їх, крім спорідненості – крайня бідність.
Але якщо Фелікс був добрим простим працьовитим хлопцем, який бажав для своєї бідної сім’ї щастя і благополуччя, то Микола вже з дитинства розробляв хитромудрі злочинні схеми, вміючи грамотно збирати колоди вірних братанів. І в один прекрасний день було вирішено грабувати банк! Благо, що у Миколи вже був досвід відбирання соціалістичної власності у держави. Якось з пацанами він взяв ощадкасу, виконавши це оригінальним для СРСР способом. Розумний в гору не піде – розумний гору обійде. А саме, змайструвавши дірку в стіні. Вкрали до слова, кілька тисяч, але зловити їх так і не змогли. Або не хотіли. А гроші були благополучно витрачені на дорогі шашлики в ресторанах.
Багато будинків в Вірменії зроблені з туфу. Матеріал міцний, але м’який. Пару ударів молотком вистачить, щоб його грунтовно потрощити на шматки.
Загалом, після тієї події, Микола зрозумів, що жити заможно це круто. Працювати за копійки не круто. Але гроші скінчилися, наступала депресія, а подільники його більше не влаштовували. Це мав бути більш універсальний юніт, який замінить їх усіх. Та й при розподілі щоб було по простіше. Такою людиною виявився Фелікс. Микола знав, що брательник його сильний і надзвичайно гнучкий.
Спочатку на таку щедру пропозицію Фелікс покрутив пальцем біля скроні, мовляв, брат, ти з глузду з’їхав. Але аргументи з відсиланням на тяжке становище сім’ї переконали його в тому, що справа варта. На тому і порішили.
Але пробою пера став не вірменський банк. Спершу кримінальний дует вирішив перевірити себе на чомусь лайтовому. У розробку було взято магазин промтоварів.
Микола мозок операції, а Фелікс виконавець. Знісши стінку, по тій же схемі, братан виніс звідти магнітофони, вивозячи все це на візку. А поки він віз добро через весь Єреван, до нього під’їхав Пазік, з якого виліз пильний міліціонер. На логічне запитання, мовляв, що веземо, Фелікс відповів, що зібрав залишки хліба за завданням міськкому комсомолу. І зробив зустрічну пропозицію міліціонеру допомогти йому довести тяжкість до місця, але той чемно відмовився і дав напуття: справа хороша – доводь до кінця.
Товар продали задешево, але навіть у такий спосіб вдалося заробити 15 тисяч рублів. На ті часи можна було купити білу «Ниву» за десятку або парочку «Жигулі» за держціною.
Найцікавіше, злодюжок ні хто не збирався шукати. Магазин працював як ні в чому не бувало, заяву теж не накатали. А все тому що техніка «ліва» і надай цьому розголос, директор і сам відправився би на кічу. А Фелікс був щасливий – братан не обдурив, виручених грошей вистачило, щоб відправити сім’ї і трохи прогуляти в Москві.
Але красиве життя швидко спалювало гроші, а тому Микола став роздумувати над більшим справою. Ощадкаси і магазини промтоварів це, звичайно, добре, але для зміни життя мало. Було вирішено брати ні багато, ні мало – Держбанк РСР Вірменії.
У нашому 21 столітті сховища грошей – неприступні фортеці, із купою всяких захисних систем. Але в СРСР такого не було. Як і багато чого іншого. Охорона, звичайно, була, але не те щоб це було проблемою
Для здійснення плану на справу взяли ще одного компаньйона – Завена, що працював в цій установі рахівником, а тому знав де що лежить. У даного комсомольця, що характеризувався з усіх боків позитивно, затьмарився розум, коли він побачив свою зарплату в 85 рублів і кількість грошей, що зберігалися в сховищі.
Розробка плану, надійного як швейцарський годинник, зайняло півроку. За цей час хлопці зняли конспіративну хату, затарились інструментом і парасолькою. За 2 тижні до початку гри «великий куш», мозок всієї цієї затії потрапив до лікарні після авто-аварії. Але скасовувати справу не став, а тому відправив Фелікса одного, вважаючи що той впорається. І той впорався, правда не за наміченим планом.
Озброївшись усім необхідним, Фелікс пізнім ввечері 5 серпня, 1977 року, п’ятницю пішов брати держбанк. Час обрано не випадково, розрахунок був на те, що буде запас часу до понеділка. За вихідні відповідальний радянський робочий зайвий раз не з’являвся на роботі. Але на жаль, за першу ніч акробат банк не подужав. Загальна стіна житлового будинку і банку виявилася занадто товстою.
У другу ніч прийшло усвідомлення, що її пробивати не треба. На третьому поверсі банку йшов ремонт, а решітки на вікнах, як і рами були зняті, замість них зяяла дірка, заклеєна клейонкою. Загалом, прикинувши відстань, Фелікс, нехай і ризикуючи життям, перестрибнув туди. Після чого виконав отвір між кімнатою відпочинку на третьому поверсі і сховищем на другому. Щоб падаючі на підлогу сейфа уламки не притягнули увагу охорони, знадобилась парасолька (кмітливість).
Діру теж не довелося робити великою – всього 34 сантиметрів в діаметрі. Після чого закріпив мотузку і спуститися в сховище, винісши по тій же мотузці нагору купу кілограмів грошей. До слова, робив він все це однією рукою – другою тримався за мотузку. Охорона ні чого не почула, бо прокинулись лише вранці.
Зараз важко уявити, наскільки здивувалися працівники контори, прийшовши на роботу 8 серпня. В той день почалася сильна спека – типова для цієї пори року погода в Єревані. Але бачачи, що грошей немає, всі мабуть дуже сильно підбадьорилися.
На перший аматорський погляд було не зрозуміло, що взагалі тут сталося. Ні хто не міг повірити, що в цю дірочку хтось міг пролізти. Але факт залишався фактом – гроші зникли немов олівець у фокусі Джокера і хтось в цьому винен.
Справа була поставлена на особливий контроль, про результати доповідали самому Брежнєву. Першими почали трясти вірменських авторитетів, але на жаль, ті відхрещувалися, клятвенно запевняли, що вони тут ні до чого. Самі йшли в міліцію, працюючи на випередження. А все тому, що крадіжка соціалістичної власності загрожувала «вишкою». Якщо вже за 10-ку тисяч вона світила гарантовано, а взята сума спритними вірменами була в рази більше.
Але у следчих була одна зачіпка – більшу частину викраденого становили сторублівки серії АІ. Де тільки можна цю серію, пущену в обіг оперативно заморозили на невизначений термін. Тому залишалося тільки чекати, коли гроші десь спливуть.
Коли брати усвідомили, що брати сторублівки було не найкращою ідеєю, а купюри меншого номіналу закінчилися, було вирішено розмінювати їх на облігації тривідсоткової позики.
Всього таким способом вдалось розміняти близько 100 тисяч радянських рублів. Робили вони це в Ташкенті, а там на приписи поклали болт, тому коли по сліду братиків прибули слідчі, вони помчали до Москви. Там хлопці і погоріли, засвітившись великою сумою. При обміні бабла, не дочекавшись співробітницю обмінника, втекли, залишивши гроші в ощадкасі.
У Москві брати затримуватися не збиралися – наступною метою було відправитися в Сочі, для чого Микола придбав цілу «Волгу» за 13 тисяч, де в запасці вони розмістили тайник, приховавши туди не розміняне бабло.
Але брати не знали, що вже були їхні фотороботи від співробітниці ощадкаси, що володіла хорошою такою пам’яттю, а на слід вийшли оперативники. Загалом, затримали їх незабаром. Не довго пісенька грала, не вийшло, чи не фортануло. На суді Микола співчуття не викликав, такий собі брат, цинічний, жарти жартував, але хреново. А ось Фелікс, мужик тямущий, добрий, сім’ї допомогти хотів, та з компанією поганою зв’язався.
Усвідомлюючи, що їх чекає, Микола жартувати перестав, як і посміхатися, а Фелікс попрощався листом з сім’єю, попросивши дружину виховати дітей порядними людьми, краще ніж батя.
На слідчому експерименті Фелікс показав як він залазив-вилазив в цю дірочку. Спочатку ліва рука. Потім лікоть. А потім акуратно угвинчувався, немов пробка в отвір.
Всі дивувалися, який все ж гімнаст пропадає. Навіть покликали цілого кандидата в майстри спорту, щоб він повторив ці трюки. На жаль, не зміг.
За молодих грабіжників заступився цілий голова президії Верховної Ради Вірменської РСР Саркісов. Він написав звернення про помилування. Мовляв, оступилися хлопці, з ким не буває? Кров гаряча, але не вбили ж ні кого, вірно? Все культурно зробили. А то, що гроші взяли, так, це погано, але по дурості і положенню своєму незавидному. Микола, он, диплом хотів купити, юристом стати. А у Фелікса діти без батька залишаться. Загалом, не губіть хлопців, молоді ще. Даруйте.
І ви знаєте? Їх помилували. Верховна Рада СРСР затвердив це клопотання. Ось це поворот, так?
Правда, документи з Москви прийшли з запізненням на добу. Вироквже було виконано – братів розстріляли.
Їх координатора Завена також само зловили – дали 11 років, після відсидки виплачував збитки. А у сім’ї Фелікса конфіскували все майно, не дивлячись на їх бідність. Адже давно було відомо – банки в СРСР грабувати не можна.
У наш дивний час, підглянувши ідею братиків і надихнувшись, хтось вирішив повторити їхній успіх, обійшовши цю саму гору. Для цього в Москві, на вулиці Берзаріна вирили цілий 50-ти метровий підкоп-тунель. Сховище знаходилося в житловому будинку, а риття починали від найближчого гаража. На риття пішло близько півтора років. Використовувалася звичайна лопата і лом, щоб не привертати увагу. Загалом, справа б вигоріла, якби не обладнання з виявлення пустот в землі. До слова, таку ж техніку використовували солдати США в Афганістані, для пошуку терористів в печерах. Після чого служба безпеки повідомила про це в міліцію. Ті звичайно здивувалися, оглянули всю цю справу, але копачів так і не спіймали. Та й карати їх, загалом, не було за що. Банк вони не пограбували, фундамент не порушили, а рити тунелі законом не заборонено.
Автор – Олексій Шухартський
