Ось що хочуть повторити: “Всі ці жахи я слухав не з телевізора, а від живого свідка – рідної людини”

Сьогодні ми знаходимось в ситуації, коли знову доводиться боротись вже навіть не за ідентифікацію нас самих, а за виживання.

Можна без кінця “травити” філософські версії і погляди, переливаючи високоінтелектуальну бесіду із пустого в порожнє, але час для розмов вже закіничвся. Немає сенсу сумніватись у тому, що нас вкотре намаються знищити цинічно і холоднокровно.

Досить балаканин. Пропонуємо вийти із цього зачарованого кола і дивитись на факти, бо вони є фактами незалежно від нашого до них відношення.

Ось вам факти з минулого. Один із таких фактів у свої спогадах, які опублікував у Фейсбуці, Валерій Шпичка. Він переповідає спогади своєї бабусі про часи голодомору.

Березень 1933-го. Село Гельмязів, Черкаськоі обл.

Моя прабабця (на фото праворуч) – Христина, померла прямо на вулиці. Під чиїмось парканом так і замерзла в кістку…

За два дні люди про це сказали прадіду, який її забрав і поховав по – людськи.

Зібрав все золото, що було на ній(ніхто нічого не вкрав) і пішов пішки в м. Канів, виміняв його на пів мішка сухарів. Як він його ніс ночами, в обхід патрулів, для трьох доньок, як закопав прямо в хаті і ночами видавав по шматочку, щоб ніхто не бачив – окрема історія.

Згодом його впіймали, коли ніс дітям баланду з колгоспу і розстріляли на місці.

Коли потепліло, з’явились молоді коріння, комахи і т.д. дехто все таки вижив. Моя бабуся – Тетяна Андріівна, одна з них. Єдина з усіх, найменша в сім’ї 12-ти річна дівчинка.

Решта рідних повмирали за одну зиму.

Коли мені було 15 і я слухав ці всі історіі, волосся шевелилось…

Ніхто з нас, нині живущих, навіть близько не може уявити, що таке по справжньому хочеться їсти.

Спочатку домашні тварини – коти й собаки. Потім миші, хробаки, коріння. Гірше всього було наприкінці зими, коли навіть кору вже пообгризали з фруктових дерев. Люди їли власних дітей, збожеволівши від голоду…

Всі ці жахи я слухав не з телевізора, а від живого свідка – рідної людини.

Ніколи не забуду, не пробачу!