Найбільша таємниця комуняк: за чим насправді сумує старше покоління
Цей текст опубліковано в соціальній мережі із профілю Loki Oskorei.
РІЗНІ ПОКОЛІННЯ і СРСР
Часто бачу нерозуміння в коментарях по різних спільнотах: Не розумію, чому старші люди сумують за совком?….
Тема НЕ про те, хто любить совок, а хто – ні. Читаймо уважно.
Не люблю тих соціальних тем про срср. Проте, зважаючи на постійну тенденцію в нашій спільноті, та й в інших спільнотах – теж, мушу написати небагато, проте по темі. Нічого геніально революційного я не напишу, проте і цього не всі розуміють… Це не роздуми, а результати щоденної соціальної роботи протягом кількох місяців, викладені зараз мною у вільній формі.
В 2004-2006 роках мені довелося попрацювати в великій українській компанії, яка проводила соц. опитування та формувала відповідну статистику. Охоплена територія – Київ та Київська область. Теми досліджень найрізноманітніші. Вибірка респондентів пророблялася якісно, була широкою, охоплювала різні категорії населення і щодо віку, і щодо статі, і щодо соціального/фінансового статусу, і щодо освіти і т.д. Мені пощастило виконувати найбільш клопітну, проте найцікавішу роботу – опитувати живих справжніх людей. Не на колінках малювати фіктивні результати опитувань, а якісно і старанно не один день виїздити на терени та опитувати будинок за будинком, об’єкт за об’єктом.
Вислухувати часто більше, ніж мені треба було, бо люди починали відповідати на запитання та при цьому швидко переходили в формат емоційної зворушливої розповіді.
З-поміж інших тем наших досліджень зараз хочу написати про одну. Бо цю тему дуже часто баламутять, не жаліючи висновків, іноді не зовсім адекватних.
ЧИМ ТРИМАЄ ЛЮДЕЙ СРСР
Ми опитували людей різного віку, кому на момент опитування (приблизно 2005 рік) було 30-90 років. Так, вікова вибірка широка. Проте це і показало, яке покоління за що сов’єцьке тримається. Повторюся, тема опитування була не «Хто підтримує срср, а хто – ні», а саме що змушує людей сумувати за срср. Локація – Київ.
Покоління, народжені в 1910-1920-их роках:
Не радо згадують сов’єцькі часи. Найбільш мовчазні покоління, які «просто не мали ані дитинства, ані молодості, ані зрілих років». Війни змінювалися голодоморами, голодомори – репресіями, репресії – шантажами. Всі боялися і мовчали… Все життя… Бо спочатку не можна було говорити чи шукати рідних, згодом звикли страждати мовчки, ще пізніше просто мовчали, бо вже інакше не вміли. Плакали за померлими братами та сестрами в дитинстві, плакали за мамами й татами своїми, які повмирали й загинули молодими, плакали за власним втраченим життям, бо страждали полишені по сиротинцях, чужих селах і т.д. Люди просто вбиті назавжди. До срср повертатися не хочуть і нікому не бажають тієї долі. Серед респондентів були і колишні безпартійні, і колишні члени партії. Проте всі вони, не залежно від партійного статусу, мали страшний досвід геноцидів, війн
Респонденти переважно з багатодітних родин з середньою первинною кількістю живих та здорових дітей в родині – 6. Самі ж респонденти в середньому мали по 3 дітей.
Близько третини респондентів розмовляли українською мовою.
Покоління, народжені в 1930-1940-их роках:
Ці покоління помітно більш позитивні щодо срср. Респонденти-чоловіки згадували цікаву службу в РА, де вони знайомилися з хлопцями з різних тодішніх республік срср, дехто служив в дружній Німеччині (в східній її частині). Згадували важке дитинство, приходи німців, що супроводжувалися зненацьким насиченням шкільних запасів книг загальними брошурками про Райх і т.д..
Згадували важку працю батьків на селі, бо переважна кількість респондентів родом з сіл/селищ. Тут вже помічаємо риторику про строгого, але справедливого Сталіна.
Партійці в пошані, респонденти пишалися своєю приналежністю до партії. Хто ж був поза партією, визнавав, що такий статус позбавляв його можливості кар’єрного росту (навіть за умов високого рівня фахових знань та навичок) та постійно тримав на гачку в партії, як підозрілу особу.
Проте хто мав «правильний статус», того ніс сов’єцький конвеєр всього готового і безкоштовного. Також люди з гордістю та сентиментами згадували світлі сов’єцькі фільми, старі комедії, чудових акторів. Кляли 1990-ті роки, коли благодать зненацька скінчилася й почався безлад, дефіцит та бандитизм.
Респонденти переважно мали по 2 дітей.
Переважна кількість респондентів розмовляла російською.
Покоління, народжені в 1950-1960-их роках:
Ці покоління найбільш сов’єто-центричні. З поганого згадували Афганістан, де загинули чи то рідні, чи то друзі/знайомі в багатьох респондентів. Також усі респонденти різко негативно згадували Чорнобиль. Чимало респондентів згадало Нагорний Карабах та страшний землетрус у Вірменії. Проте жодних паралелей з політикою партії. Все те було катастрофами, нещасними випадками, героїзмом і т.д. Позитив в союзі – це дружба, всі один за одного, всі разом, Олімпіада – гордість… Артеки, відрядження, колхози, безкоштовні поїздки до москви та лєнінграду. Робота була в усіх, зарплатня була в усіх. Ніхто сильно не вирізнявся, проте все у всіх було. З позитиву, за яким сумують, визначали також чудове сов’єцьке кіно, новорічні передачі, концерти, дружні й веселі походи в гості й повні столи навіть в дефіцити. Переважна кількість респондентів розмовляла російською.
Респонденти переважно мали 1-2 дітей.
Покоління, народжені в 1970-1980-их роках:
Ці покоління найбільш нейтральні до срср. З негативу згадують бандитські 1990-ті з усіма страшними реаліями тодішнього життя, пусті магазини, розборки старших з нерідко трагічними результатами. Хтось дитиною в чергах довгих стояв за кукурудзяними батонами і т.д. Хтось згадував валютні магазини в місті, про які їм розказували в школі. Тяжіння до сов’єцького чогось не мали. Але і ясного негативу до срср – теж не відчували. На момент опитування найстаршому з цієї вікової категорії було років 35.
В декого з респондентів були діти.
Всі респонденти розмовляли російською.
ПІДСУМОК:
Тяжіння до срср є суто психологічне і не пов’язане з партіями чи вождями, а пов’язане з тугою за власною здоровою, сильною молодістю, якою б соціально проблематичною вона не була (за винятком найстаршої вікової групи, в них патологічний важкий стан глибокої психо-травми). Люди жадали повернутися в той період, коли в силу законів вікової психології вони замріяно дивилися в світле і сповнене бажаннями й прекрасними сподіваннями майбутнє, вміли безтурботно жити й долати перешкоди, мали гарне здоров’я, ще багато друзів, ще не мали обов’язків та перепон у вигляді малих дітей чи старих батьків і т.п. Якщо ж їх в теперішньому старшому віці відправили б в справжні реалії срср їхньої молодості, вони, певно, не витримали б…
