А ви знали, що відзначали наші пращури в день Геловіну? Хто такий Велес?

Українські етнографи стверджують що свято Геловін не є новин на території України, тільки автентична його назва має іншу назву.

Наші предки ще в дохристиянські часи у цю пору відзначали свято притаманне нашим традиціям. І мало воно назву Велесова ніч.

«В Україні вже багато років відзначають запозичене свято Геловін. Проте можна вважати, що з-за кордону до нас прийшла тільки назва. Адже день усіх померлих наші предки також відзначали віддавна. Тому зараз важко сказати однозначно, чи американці запозичили у нас це свято, чи навпаки. Я ж переконана, що всі свята, релігії й загалом культура основані на давньому народному світогляді», – каже фольклорист та етнограф Любов Сердунич.

Цей звичай було започатковано ще в незапам’ятні часи язичництва, коли наші предки шанували різних божеств.

«Відзначали Велесову ніч із 31 жовтня на 1 листопада, коли, як вірилось, душі усіх померлих верталися на землю. У цей день було прийнято згадувати про своїх померлих родичів добрими словами. Ставили свічку, щоб їхня душа знайшла дорогу додому. А ще – залишали надворі чи на підвіконні частування для потойбічних гостей. Найбільшою вдачею вважали побачити в цю ніч у сні когось із померлих родичів», – каже етнограф.

Ким був Велес

«Велес (Влес, Влас, Дід Дух (Дідух) – бог достатку, опікун худоби, врожаю, «пристанище сили нашої» (за Велескнигою). Свято Велеса – після жнив (Спас, Запас) і напередодні весни. Він – покровитель усіх творчих людей, волхвів, віщунів і ясновидців, а також опікун усього живого. Вважали, що саме бог Велес відповідальний за розквіт людської душі. Тож наші предки шанували його так само сильно, як і Перуна, і ставилися з повагою до звичаїв на Велесову ніч», – розповідає Любов Сердунич.

У наших пращурів був звичай на навйвищій точці розпалювати вогнище і стрибати через нього. Таким чинов вони вірили що відбувається очищення тіла і духу від злих сил. А ще увечері влаштовували мовчазну вечерю: накривали стіл для себе і для померлих родичів, яких хотіли б запросити до вечері, а під час вечері згадували їхні хороші вчинки і чесноти.

«Нині Геловін асоціюють з Ніччю усіх святих. Хоча насправді це ніч усіх мертвих: цих змін, ймовірно, назва давнього свята зазнала вже у християнські часи. І це зумовлено тим, що «язичники» не боялися смерти й зустрічали її спокійно, тоді як у християнських традиціях свято на честь мерців сприймалося з острахом, а спілкування з потойбічним світом засуджували. Тому з часом традиції й назва видозмінилися. У будь-якому разі, попри те, як би кожен з нас не ставився до цього свята, нема нічого поганого в тому, щоб згадати своїх предків та віддати їм шану в ніч, коли їхні душі приходять із потойбіччя», – зазначає пані Любов.

З пов’язкою на чолі

До речі, на Хмельниччині бога Велеса можна побачити у Музеї старожитностей Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, де зібрано унікальну колекцію слов’янських ідолів, знайдених в придністровських краях.

Науковці припускають, що серед трьох богів, знайдених свого часу в селі Іванківці, що в Новоушицькому районі, є саме Велес. У середині минулого століття до інституту археології надійшов лист від сільчанина, в якому той розповідав про трьох ідолів, знайдених біля села. Це було своєрідне капище, жертовник, присвячений трьом головним богам: Велесу, богу підземного царства та покровителю худоби, Триглаву та Перуну.

Велеса досить легко впізнати, в нього довкола голови є пов’язка. Слов’яни на свято цього божества завджи пов’язували ідолу білу пов’язку. Примітно, що у колекції Музеї старожитностей Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника саме цей бог – найвищий.